Збір переможців Всеукраїнської історико-географічної експедиції «Історія міст і сіл України»

2015-11-26

Збір переможців Всеукраїнської історико-географічної експедиції «Історія міст і сіл України» за темою «Історико-географічна експедиція «Історія міст і сіл України»: підсумки та досягнення» відбувся в Києві 24-25 листопада 2015 року. Програма збору передбачала проведення краєзнавчої конференції, зустрічі з ученими, краєзнавцями, відвідання історико-культурних та природних об’єктів Київщини. До участі в зборі запрошувалася одна делегація від області. До складу делегації від Дніпропетровської області ввійшли переможці обласного етапу Всеукраїнської історико-географічної експедиції «Історія міст і сіл України» вихованці туристсько-краєзнавчого гуртка «Мандрівник» Софіївського районного Будинку школяра, керівник гуртка Заскока Валентина Іванівна.

Урочисте відкриття збору відбулося на базі Українського державного центру позашкільної освіти. У відкритті взяли участь вчені-краєзнавці, представники міністерства освіти і науки та делегації від 18 областей України. Учасників збору запросили на оглядову автобусну екскурсію «Київ – столиця України». Перед нами − прекрасна видова панорама Дніпра і Подолу. З Подолу наша подорож продовжилась під тисячолітніми кручами правого берега Дніпра, через численні літописні місцевості з чудовими ландшафтами. По дорозі ми побачили пам'ятник засновникам Києва – легендарним Кию, Щеку, Хориву і сестрі їх Либіді. Недавно реконструйований монумент є дуже популярним серед молодят і гостей міста. Ми наблизилися до Парку Слави − пантеону захисників та визволителів Києва. Парк знаходиться в центрі великої зеленої зони, що примикає до Києво-Печерській лаврі. Ці древні пагорби мають своє багате історичне минуле. Поруч з обеліском Слави − меморіал жертвам голодоморів в Україні. Три подібні трагедії пережили українські землі за чверть століття, з 1921 по 1946 року... «Біла свічка» на дніпровських схилах з однойменним музеєм всередині нагадує про ці події. І ось ми − біля найстарішого монастиря східнослов'янських земель -Києво-Печерської Лаври, яка була заснована в XIст.. Перші ченці жили у печерах на дніпровських схилах, звідси − і назва монастиря. Лавра − це почесний титул, який дарується лише дуже великим і значним монастирях. Монастир став своєрідною «академією» православних ієрархів. Дзвіниця Лаври − найвища в Україні, вона сягає у висоту 96 м. Проїхавши повз легендарний стадіон «Динамо», ми опиняємося на Хрещатику. Потім наша екскурсія продовжилася пішим ходом. Центральна площа Україні − Майдан Незалежності (або ж просто «Майдан») − центр політичної та ділової активності. У її центрі височіє Колона Незалежності, зведена в 2001 році.

Але́я Геро́їв Небе́сної Со́тні — вулиця у Печерському районі міста Києва, місцевість Липки. Пролягає від Майдану Незалежності й Хрещатика до Ольгинської та Інститутської вулиць. Алея пішохідна. На більшій її частині (там, де у лютому 2014 року відбувалися розстріли) обабіч неї влаштовано багато пам'ятних знаків, пам'ятників та меморіалів на честь героїв Небесної сотні.Під час Революції гідності 20 лютого 2014 року на ділянці Інститутської вулиці від Ольгинської вулиці до Майдану Незалежності стався масовий розстріл активістів Євромайдану. Загиблих після цього почали називати Небесною сотнею, а вулиця стала місцем вшанування її пам'яті. Майже одразу почали з'являтися пропозиції перейменувати Інститутську вулицю на вулицю Героїв Небесної сотні. 20 листопада 2014 року було прийняте рішення перейменувати лише частину Інститутської вулиці на Алею Героїв Небесної Сотні. Після завершення боїв 18-20 лютого в наступні дні тисячі українців вийшли на цю частину вулиці Інститутської, щоб вшанувати пам'ять загиблих тут героїв Небесної сотні. Вулицю було встелено квітами, а згодом на вулиці почали з'являтися пам'ятники полеглим.

Хвилиною мовчання ми вшанували пам'ять загиблих і схиливши голови в скорботі зупинилися біля портрета нашого земляка Сергія Нігояна.

Знайомство з Києвом продовжувалося. Як виявилося. Наші вихованці до цього ще не були в Києві. В місті вже сутеніло, коли ми піднялися на найвищу точку Верхнього міста, де розташувався Софійський собор − головна святиня Русі, архітектурна перлина ХІ століття, славна своїми мозаїками та фресками. Собор занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Більше тисячі років береже Київ Богородиця Оранта − мозаїка у головному куполі собору. Збереження стародавніх мозаїк у храмі − дивовижне! Лише в Італії, в Равенні, є щось подібне − але площа розписів там набагато менше.Перед собором на площі − пам'ятник Богдану Хмельницькому, історія будівництва якого вже стала міською легендою. Це − одна з найстаріших пам'яток міста. Ансамбль Софійського собору перегукується з Михайлівським Золотоверхим монастирем. Його позолочені куполи прикрашені фігурою покровителя Києва − Архангела Михаїла. Перед монастирем є площа з пам'ятником першій християнці-правительці Русі − княгині Ользі. Всі дружно піднялися на Дзвіницю Михайлівського Золотоверхого монастиря і довго милувалися вечірнім Києвом.

І ось ми біля Золотих воріт − колишнього парадного в'їзду до Києва. Потужна бойова башта підноситься над церквою Благовіщення, − шедевр давньоруської архітектури та фортифікації. Місто ні разу не був узяте з цього боку. Завдяки реставраторам ми побачили, якими були Золоті Ворота в XI столітті. Площа біля Золотих Воріт − одна з найпопулярніших в місті. Її оточують оригінальної архітектури будівлі, зокрема, своєрідний особняк з назвою «Притулок лицаря», «герой» чималої кількості міських переказів. Зробивши фото на згадку з Ярославом Мудрим, ми стомлені відправилися на відпочинок на базу «Юний турист». Так закінчився наш перший день.

Вранці наш збір переможців продовжився на базі однієї із київських шкіл. Розпочалося пленарне засідання,на якому кожна делегація повинна була презентувати роботу,що перемогла на обласному рівні. Так як чітко не було визначена черговість виступів, ми добровільно відважилися презентувати туристичний маршрут «Моя рідна Софіївко, доле!» першими. І не пошкодували!!!

Зачарована краєм, де верби й тополі,

Де в лугах загубились босоногі літа.

Я люблю тебе, рідна Софіївко, доле,

Серце завжди на отчий поріг поверта. (О.Табацька)

Почули в Києві про те, як ми любимо наш неповторний, милий серцю край: безмежні мальовничі степи, величні кургани, вишневі сади…

«Ми часто замислюємося над тим, що у цьому житті найдорожче, найрідніше, найближче. Звичайно – це рідні батьки, друзі, здоров’я, життя… Близькими і дорогими для нас є дім, у якому ми живемо, подвір’я, вулиця, село, район. Усе це – наша маленька батьківщина, без якої ми не уявляємо собі життя.Що ж означає бути мешканцем Софіївки? Жити на її території – цього замало. Потрібно дбати про своє селище, любити і оберігати його, вивчати і досліджувати традиції наших предків, шанувати і поважати людей, які проживають з тобою поряд. Бути єдиною родиною.

З чого починається Батьківщина? Кожен сам шукає відповідь на це питання. А ми, юні краєзнавці Софіївського районного Будинку школяра, вважаємо, що - з любові до рідного краю. Не можна любити те, чого не знаєш. Наше селище - часточка нашого серця, нашого дитинства. Наша Софіївка гарна і в березневій прозорості весни, і в золотій достиглості пшениці, і в осінній розкоші, притомлених плодами садів. Всю цю любов ми хочемо передати і всім тим, хто приїде до нас у гості, гостинно зустрінемо Вас і запропонуємо екскурсійний маршрут «Моя рідна Софіївко,доле!»» - звучали ніжні слова з вуст вихованців та їх керівника.

Як виявилося, що кожен присутній також дуже любить той край. в якому народився і живе. За нами виступала делегація від Одеської області (Тарутине), Запорізької (Мелітополь), Чернігівської(Барвистий район), Луганської (Старобільськ),Київська (Київ),Харківська (Богодухів),Черкаська (Валява),Тернопільська(Тернопіль),Закарпатська(С.Невицьке),Миколаївська
(Миколаїв),Львівська (Львів),Івано-Франківська (с.Ясень),Вінницька (Жмеринський район), Рівненська (Рівне), Чернівецька (Чернівці), Хмельницька (Деражнянський район), Херсонська (Херсон). Приємно і дуже пізнавально було слухати підростаюче покоління,яке береже минуле і тому варте майбутнього. Як мало ми ще знаємо потаємні куточки нашої України! Треба відкривати їх для себе і подорожувати, і подорожувати її неозорими просторами, де є і маленький Париж і така далека Венеція.

Далі організатори збору організували для учасників екскурсію в «Націона́льний музе́й наро́дної архітекту́ри та по́буту Украї́ни» (популярні назви, що походять від назви однойменного села: «Пирогів», «Музей просто неба в Пирогові») — музей просто неба, скансен, архітектурно-ландшафтний комплекс усіх історико-етнографічних регіонів України. Розташований на південній околиці Києва, у Голосіївському районі, поблизу селища Пирогів. Загальна площа — 133,5 га.. Заснований 6 лютого 1969 року. Урядова програма була розроблена з ініціативи та за безпосередньої участі тодішнього заступника Голови Ради Міністрів Української РСР (1961-1978), голови Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (1967–1988) Петра Тимофійовича Тронька (1915-2011), якого слушно вважають фундатором музею. П.Т.Тронько також особисто вибрав місце розташування музею та забезпечив землевідведення. Демонтаж, консервацію, перевезення, реставрацію та встановлення на місці пам'яток народної архітектури (будинків, господарчих споруд,дерев'яних церков, вітряків тощо) здійснювала спеціалізована реставраційна майстерня, створена також Товариством на правах свого структурного підрозділу. Ми заходили в будинки 18-19 ст. ,знайомилися із внутрішніми складовими і не переставали дивуватися,як можна було перевезти з різних куточків України хати, вітряки,комори, церкви і, навіть, школу. До речі, приміщення цієї школи показують в серіалі «Останній москаль». Так швидко пролетів і ще один день нашої подорожі. А ввечері потягом ми поверталися на свою маленьку батьківщину.

Висловлюємо щирі слова подяки людям, які допомогли нам презентувати район на республіканському рівні: Ащаулов Олександр Вікторович, Сегедій Петро Юрійович.